1. Основні теорії походження держави

1)Теологічна теорія  - Усяка влада походить від бога.

2)Патріархальна теорія -  в процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту.

3)Договірна теорія - є з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти

4)Психологічна теорія -  з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною

5)Теорію завоювання -  з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення.

7)Гідравлічна теорія Вітфогеля -  перехід до іригаційного землеробства

2. Поняття та ознаки держави

Держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Ознаки: а) суверенітет; б) територіальне розселення населення країни; в) наявність апарату управління та примусу; г) здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки;  ґ) здатність збирати податки, робити позики і давати кредити; д) спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.

3. Понятя та класифікація функцій держави

Функції держ. - це осн. напрями діяльності держ., що розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві.

1) залежно від поділу влади — законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою;

2)  їх ролі в суспільстві — основні і другорядні;

3) сфери впливу і здійснення — внутрішні(оподаткування і фінконтролю, інформаційна, правоохоронна, екон, політ, екол) і зовнішні(оборони держави, світового правопорядку, екон, політ, екол);

4) сфери суспільного життя — економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні;

5)  терміну виконання — постійні і тимчасові.

4. Основні положення теорії поділу влади.

Три гілки влади: законодавча, виконавча і судова, які повинні бути розділені між різними державними органами. Для запобігання  можливісті зловживання цією владою, і поруш. права і свободи громадян. Кожна здійс. певні функції: законодавча  - "виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча- у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Судова - рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону.”

5.Види  державних органів України:

1)  Президент України – глава держави

2) Верховна Рада України-  є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

3) Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади України - вищий орган у системі органів виконавчої влади України

4) Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

5) Правоохоронні органи - державні органи, що на підставі Конституції і законів України здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.

7) місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України. - У межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці країни

6.  Форми правління.

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

Монархія —  повноваження верховної влади належать одній особі: коро лю, царю, султану, шаху, імператору і т.п.  вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху.

Абсолютні монархії влада монарха не обмежена Марокко, Арабських Емірати, Кувейт

Обмежені монархії - влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду.  Іспанія, Швеція, Японія — конституційні, парламентські  Англія

Дуалістична монархія - монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. Два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром.

Теократична монархія -  Релігійний лідер є одночасно і главою держави.  Ватикан, Тибет.

Станово-представницька монархія  поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. Росію до 1917 р., Польщу в XVII— XVIII століттях.

Республіка —повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи, які обираються на певний строк і періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дис циплінарну).

Президентська республіка  президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. США, Мексиці, Іракі.

Змішана республіка —  президент - глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність.  Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр.Італія, ФРН

7.Фо́рми держа́вного у́строю

Фо́рма держа́вного у́строю — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

Унітарна держава — проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територіальних одиниць ознаки суверенітету. Виділяють централізовані і децентралізовані складні держави, з наявністю або відсутністю автономних утворень.

Федерація — складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями з певним державним суверенітетом. Будується на розподілі функцій управління між центром і суб'єктами федерації.

Конфедерація — тимчасовий союз держав, який створюється для досягнення політичних, економічних, культурних та інших цілей. Не володіє самостійним суверенітетом, відсутня єдина система законодавства.

8. Форми держа́вного режиму

Державний режим — це сукупність способів та методів здійснення державної влади у суспільстві.  порядок діяльності держави, визначає ії функціональне спрямування.

Демократичний режим — державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

форми:

1) ліберальнодемократичний, який заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади, визнанні свобод і прав людини, забезпеченні рівності всіх перед законом;

2) консервативнодемократичний, заснований на демократичних принципах державного управління, що склалися історично та є характерними саме для цієї держави, яка не бажає перейти до нових форм і методів державного управління;

3) радикальнодемократичний, здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади, використання рішучих заходів щодо підвищення ефективності державного управління.

Антидемократичний режим -  державна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорсткими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усуненням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення.

Форми:

1) деспотичний,  повній безправності підданих.(деспот)

2) тиранічний, всієї повноти державної влади, яку він, на відміну від деспотії, одержав не за правом успадкування, а внаслідок узурпації, насильницького захоплення влади шляхом державного перевороту. Для тиранії характерне панування жорстких способів здійснення державної влади, свавілля, беззаконня;

3) тоталітарний, здійсненням диктатури однієї партії та забороною діяльності опозиційних партій і організацій, відсутність реальних прав і свобод громадян, наявність всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав'язування єдиної офіційної державної ідеології, відсутність вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп і верст населення, примат держави над правом;

4) авторитарний, який характеризується значним зосередженням державної влади в руках однієї або кількох осіб, звуженням по літичних прав і свобод громадян, політичних партій та громадських об'єднань, недопущенням політичної опозиції, наявністю єдиної, обов'язкової політичної ідеології, приниженням ролі представницьких органів влади, використанням насильства і позасудових методів примусу людей, спиранням на поліцейські та військові апарати.

9. Види соціальних норм

1) юридичні - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

2) моральні  - це правило поведінки, що грунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про честь, гідність, совість, добро і зло та забезпечується, насамперед,  силою  громадської   думки.

3) релігійні норми - це правила поведінки віруючих людей, встановлені різними віросповіданнями, які склались на вірі в існування Бога. зафіксована  у  священних   книгах  християн,  іудеїв,  мусульман, буддистів - Біблії, Торі, Корані, Ведах. у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення релігійних культів.

4)корпоративні норми - це правила поведінки, що встановлюють для своїх членів громадські організації, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру.

5)    звичаї та традиції - це правила поведінки людей, соціальних груп, що склалися історично в суспільстві внаслідок багаторазового повторення та використання протягом тривалого часу  в  аналогічних   ситуаціях,  які  закріпилися   в  свідомості   й поведінці  людини,   стали   внутрішньою   потребою   її  психічної діяльності або передаються від покоління до покоління.

10. Поняття та ознаки права

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.

Ознаки:1) встановлюється чи санкціонується державою; 2) є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані; 3)є формально визначеним 4) воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів;

5)регулює тільки найважливіші суспільні відносини; 6)виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів правових відносин; 7) регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, фінансові, трудові, сімейні, кримінальні та інші відносини); 8) право діє у часі, просторі та по колу осіб; 9)є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм; 10) є динамічним; 11) забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.

11. Функції права

 Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Регулятивна. (впорядковувальна) - упорядкування сусп. відносин, визначення лінії поведінки людей, наділення їх певними правами та обов'язками.

1)Рег.статична- упорядковує сусп. відносини фіксуванням осн. прав і свобод особи, компетенції держорганів і посадових осіб Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм.

2)Рег. динамічна - забезпечує розвиток бажаних відносин, стимулює активну поведінку суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку платити податки, відбувати військову повинність).

Охоронна - установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжних заходів, порядку їх покладання і виконання, що мають на меті усунення (витіснення) шкідливих, небажаних для суспільства відносин, їх обмеження, та охорону позитивних.

Захисна - установлення і гарантування державою засобів юридичного впливу, пов'язаного із спричиненням шкоди суб'єктам права, посяганням на їх правовий стан і "захисною" реалізацією права - спрямованістю на захист суб'єктивних прав. потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови, відновлення, порушених прав та інтересів, правового стану, захист особи від необґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав.

12. Ознаки норми права

Но́рма пра́ва —це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки:

1)Правило поведінки регулятивного характеру -  еталон регульованих суспільних відносин. Регулятивність підкреслює її дія,  яка повинна призвести до певного результату.

2)Загальнообов'язкове правило поведінки - не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3)Правило поведінки загального характеру - поширюється на усіх, хто стає учасником відносин,  має багаторазовість застосування

4)Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру - Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших

5)Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку - з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6)Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки.

13. Структура норми права

Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Види диспозицій:

1.За ступенем визначеності:Визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки; Не повністю визначені; Відносно визначені; Альтернативні .

2.За способом викладення:Проста, Описова, Бланкетна, Відсильна

3.За складом:Прості, Складні, Альтернативні

Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми.

Види гіпотез:

1.За ступенем визначеності:Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права; Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2.За формою вираження: Абстрактні, Казуальні

3.За складом:Прості, Складні,Альтернативні

Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

1.За ступенем визначеності:Абсолютно визначені – чітко визн. вид та міру юр. Відповід.;Відносно визначені;

2.За кількістю несприятливих наслідків:Прості, Складні, Альтернативні

3.За характером наслідків:каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

4.За галузями права:кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

14.Склад правовідноси

Суб'єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи, які повинні мати певні правові властивості — бути правоздатними, дієздатними і деліктоздатними.

Об'єктами правовідносин можуть бути матеріальні і духовні цінності. До матеріальних цінностей відносяться засоби виробництва, майно, речі, гроші, цінні папери тощо. До духовних цінностей відносяться твори мистецтва, культури, життя, честь і гідність особи, авторські права тощо.

Зміст правовідносин - юридичні або природні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Крім того, спеціалісти розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин нерозривно пов'язані між собою. Фактичний зміст правовідносин виражає матеріальні або духовні цінності, стосовно яких виникли правовідносини. Юридичний зміст складають суб'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин. Ці суб'єктивні права і обов'язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів.

15. Види суб'єктів правовідносин

 Індивідуальні суб'єкти - фізичні особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства

 Колективні суб'єкти - держава, державні органи, об'єднання громадян, адміністративно-територіальні одиниці, органи місцевого самоврядування, територіальні громади

Суб'єкти приватного права є фізичні і юридичні особи.

Суб'єкти правовідносин мають правосуб'єктність (правоздатністю і дієздатністю).

Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасником правовідносин

16. Поняття правосуб'єктності фізичної особи

 Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Скл. З правоздатності, дієздатності і деліктоздатності

 Правоздатність — здатність володіти правами. Вік, психічний та фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Вона є однаковою для всіх фізичних осіб.

Дієздатність , залежить від віку, фізичного стану та інших особистих якостей людини, які з'являються у неї в процесі розумового, фізичного та соціального розвитку.

У цивільному праві дієздатності: • повна  — з 18 років; • неповна — з 14 до 18 років. • часткова  — до 14 років; • обмеження дієздатності можливе за рішенням суду, якщо особа зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами і тим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище;  якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;• абсолютна недієздатність, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка, не має права вчиняти правочин

Деліктоздатність — це передбачена нормами права здатність нести відповідальність за скоєне правопорушення.

Правосуб'єктність фізичних осіб може бути загальною, спеціальною, індивідуальною.

17.Поняття правосуб'єктністі юридичних осіб

Правосуб'єктність юридичних осіб  — це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ,громадських об'єднань, господарських товариств (корпорацій), комерційних організацій, підприємств, релігійних організацій

Загальна правосуб'єктність передбачає можливість наявності певних прав та обов'язків, сумісних з сутністю суб'єкта.

Спеціальна — означає наявність у суб'єкта прав та обов'язків згідно з цілями, зазначеними у статуті, договорі, нормативно-правовому акті. Цим видом правосуб'єктності володіють юридичні особи, що, як правило, не здійснюють господарської діяльності, особливо державні органи та органи місцевого самоврядування або ж діяльність яких ліцензується. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією.

 Може бути обмежена лише за рішенням суду. Способами припинення юр. особи може бути її юр. ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).

18. Об'єкт правовідносин

Об'єкт правовідносин — це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення.

Залежно від характеру і видів правовідносин їх об'єктами виступають:

Матеріальні блага (речі, предмети, цінності), характерні головним чином для цивільних, майнових правовідносин (купівля-продаж, дарування, обмін, заповіт тощо).

Нематеріальні особисті блага (життя, честь, здоров'я, гідність, свобода, безпека, право на ім'я, недоторканність людини), більшість з яких типові для кримінальних і процесуальних правовідносин.

Поведінка, дії суб'єктів, різного роду послуги і їх результати. (Це, головним чином, правовідносини, що складаються на основі норм адміністративного права у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної й іншої діяльності).

Продукти духовної творчості (твори літератури, мистецтва, живопису, музики, скульптури, а також наукові відкриття, винаходи — все, що є результатом інтелектуальної праці).

Цінні папери, офіційні документи (облігації, акції, векселі, гроші, приватизаційні чеки, дипломи, атестати тощо). Вони можуть стати об'єктом правовідносин, що виникають при їх втраті, поновленні, оформленні дублікатів.

19.Юридичні факти

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.2 види:

Юр. дії — це вчинки людини, акти державних органів, пов’язані з волевиявленням суб’єктів правовідносин. 2 види Правомірні (відповідають приписам юридичних норм, у них виражається правомірна поведінка). - юр. дії та юр. факти. Протиправні дії суперечать правовим приписам, завдають шкоди інтересам суспільства і держави.

Юр. події — це явища, виникнення і розвиток яких не залежать від волі суб'єктів права. 1.багато подій лише на початку можуть залежати від волі людини (народження людини, її смерть, пожежа тощо). 2. розвиток науки і техніки збільшує можливості людини впливати на природні явища і процеси.

Юр. факти, крім того, класиф. за іншою ознакою: правотворчі —  з якими норми права пов'язує виникнення правовід, правозмінні —  зміна правовід, правоскасувальні —  прип. Правовідн.

20. Поняття та функції юридичної відповідальності

Юридична відповідальність — різновид відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення. Функції:

- регулятивна - напрям дії юр. від. на суб'єктів суспільних відносин, що полягає в спонуканні останніх дотримуватися норм права і виражається в їх правомірній поведінці. (встановлення заборон, дозволів, заохочень)

- превентивна - напрям дії юр. від. на індивідуальну та суспільну свідомість, що полягає в недопущенні, попередженні розвитку протиправного варіанта поведінки, витісненні, протидії антисоціальній поведінці.  (застосування осуду та покарання)

- каральна (штрафна) - напрям дії юр. від. на суб'єктів правопорушень, що полягає в осуді, позбавленнях (втратах) особистого, майнового та організаційного характеру. Припинення або зміну правовідносин і встановлення між суб'єктами права конкретного правового зв'язку необхідного для реалізації юридичної відповідальності (осуд, обмеження майнової сфери, позбавлення суб'єктивних прав)

- відновлювальна - напрям дії юр. від. на свідомість і поведінку людей, спрямований на приведення правового статусу суб'єктів правовідносин у попередній нормальний стан, на поновлення порушених суб'єктивних прав і свобод однієї зі сторін правовідносин. (відшкодування завданої шкоди, осуд правопорушника)

- виховна - напрям дії юр. від. на індивідуальну та суспільну свідомість, внутрішній світ суб'єктів права з метою виховання, ознайомлення з освітньо-культурними правами і свободами.

21. Види юридичної відповідальності

Кримінальна відповідальність -Застосовується за вчинення злочину.

Адміністративна відповідальність -Настає за вчинення адміністративного проступку і тягне за собою накладення адміністративного стягнення.

Цивільна відповідальність-Настає за порушення договірних зобов'язань або заподіяння позадоговірної шкоди. Тягне повне відшкодування завданої шкоди, як майнової, так і немайнової, а також сплату неустойки.

Дисциплінарна відповідальність- Застосовується за порушення трудової, навчальної, службової, військової дисципліни. Основні заходи цього виду відповідальності — догана і звільнення.

Матеріальна відповідальність- Настає за шкоду, заподіяну роботодавцю працівником.

Фінансова відповідальність- Платники податків притягуються до фінансової відповідальності за порушення податкового законодавства, що тягне застосування санкції у виді штрафу та/або пені. Притягнення до фінансової відповідальності не звільняє від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності за наявності підстав для цього.

22. Підстави набуття українського громадянства:

1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства;10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

23. Підстави припинення українського громадянства:

1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) за   підставами,   передбаченими  міжнародними  договорами  України.3) внаслідок втрати громадянства України:

1) добровільне  набуття  громадянином  України   громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; 2) набуття  особою  громадянства України внаслідок  обману,  свідомого  подання  неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3)  добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно   до   законодавства   цієї  держави  не  є  військовим обов'язком  чи невійськовою службою.4) особа набула громадянство за територіальним походженням або її було поновлено у громадянстві України обманом, 5)внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України.

24. Класифікація конституційних прав людини і громадянина

1. Особисті права громадян України – “це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини”. ( право на вільний розвиток особистості, право на життя, право на повагу людської гідності, недоторканність житла таємниця листування)

2. Політичні права – “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”. (право на свободу думки та слова , право на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на свободу об´єднань у політичні партії та громадські організації, право на участь в управлінні державними справами, право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, )

3. Економічні права – “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби”. (право на приватну власність; право на підприємницьку діяльність; право на користування об’єктами державної та комунальної власності)

4. Соціальні та культурні права – “надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку”. (право на працю; право на страйк ; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло ; право на достатній життєвий рівень; на свободу творчості)

25. Особисті права та свободи людини та громадянина в Україні

Особисті права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини. володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану

1) право на вільний розвиток особистості. 2) право на життя. 3) право на повагу людської гідності. 4) право на свободу і особисту недоторканність. 5) недоторканність житла. 6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. 7) невтручання в особисте і сімейне життя. 8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України. 9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань. 10) свобода світогляду і віросповідання.

26.Політичні права і свободи людини та громадянина в Україні

Політичні права - це можливості людини брати участь у суспільно-політичному житті, впливати на формування та діяльність різноманітних державних органів і громадських об´єднань. Ст 34-44

До політичних прав і свобод належать: право на свободу думки та слова , право на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на свободу об´єднань у політичні партії та громадські організації, право на участь в управлінні державними справами, право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування, право мирно, без зброї збиратися та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації , право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб , право на страйк.

27. Економічні права і свободи людини та громадянина в Україні

Економічні права та свободи – це можливості діяльності людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.

ст. 41-42 право на приватну власність; право на підприємницьку діяльність; право на користування об’єктами державної та комунальної власності. Реалізація громадянами економічних прав створює матеріальні умови їх свободи і незалежності. Держава гарантує захист власності, набутої законним шляхом. Право власності є непорушним.

28. Соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні

 Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров'я.ст. 43-52 право на працю; право на страйк ; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло ; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; права, спрямовані на захист сім’ї та дітей.

29. Культурні права та свободи людини і громадянина в Україні

 Культурні права забезпечують духовний розвиток особистості і суспільства, який, в певному розумінні, є найважливішою умовою ствердження в країні демократії і прав людини. право на освіту (ст. 53) і право громадян на свободу творчості та захист інтелектуальної власності, авторських прав (ст. 54).  Стаття 34 Конституції України закріплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

30.Екологічні права людини і громадянина в Україні

Екологічні права людини і громадянина — це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки. ДИВИТИСЯ 79

31.Конституційні обов'язки людини та громадянина в Україні

До першої групи належать такі основні обов'язки:

· кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

· кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 ;

· кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67.

     До другої групи, стос. лише громадян України: обов'язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ст. 65); відбувати військову службу відповідно до закону ( ст. 65); щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

До третьої групи нал. додаткові обов'язки, які стосуються як людини, так і громадянина України. Вкл. обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту (ст. 53); Ст. 51 КУ обов'язком батьків є утримання  дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Обов'язком органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів є розгляд і дача обґрунтованих відповідей у встановлений законом строк на індивідуальні чи колективі письмові звернення людини і громадянина до згаданих органів (ст. 40).

32.Види референдумів в Україні

Референдум - це прийняття рішень з найважливіших питань державного та громадського життя громадянами шляхом голосування.

За субектом ініціативи 1) за народною ін; 2) за ін Президента України;3) за ін Верховної Ради України.

За предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

За ступенем обов'язковості проведення:

- обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування

- факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону

33.Види виборчих систем

Виборча система – це сукупність правил, принципів та процедур, прийнятих для встановлення результатів народного голосування та розподілу місць між кандидатами на виборні посади.

Мажоритарна виборча система. обраними вваж. ті кандидати, які отримали більшість голосів. у 83 державах світу, у Великій Британії, Канаді, США, Франції.

За пропорційною системою депутатські мандати розподіляються пропорційно кількості голосів виборців, зібраних партіями у межах виборчого округу. у 57 країнах світу, в Ізраїлі, Іспанії, Італії, Португалії, ФРН. більшості країн-членів ЄС передбачено закріплення ціїє системи для парламентських виборів). В У- пар.

Змішана виборча система поєднання у різних варіаціях мажоритарної та пропорційної систем. виборцю надаються два голоси. Змішана виборча система застосовується у процесі пошуку оптимальної для держави виборчої системи'. В У- депутати.

34.Структура цивільних правовідносин

Суб'єктом права наз. носій прав і обов'язків): а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства); б) юридичні особи (підприємства, установи, організації); в) держава Україна; г) Автономна Республіка Крим; д) територіальні громади; є) іноземні держави; ж) інші суб'єкти публічного права (ст,2 ЦК).

Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю.

Об'єкти- усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини: а) речі, у тому числі гроші та цінні папери; б) майнові права;в) результати робіт; г) послуги; д) результати інтелектуальної творчої діяльності; ж) інформація;  з) інші матеріальні та нематеріальні блага.

Зміст цивільного правовідношення

Зміст цивільного правовідношення складають права та обов'язки його учасників. Право, яке входить у зміст цивільного правовідношення - це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це встановлена законом міра належної поведінки зобов'язаної особи. У цивільному праві один із учасників правовідношення для задоволення своїх потреб має правомочність на вчинення певних дій, а інший несе відповідно цим правомочностям обов'язки. Останні за своїм характером повністю відповідають змісту суб'єктивного права.

35. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність фізичної особи

 Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов´язки. З моменту народження. не може бути змінена або обмежена за волею окремих осіб.

Цивільна дієздатність -  пов´язана з активним волевиявленням.

1) повністю дієздатних; з 18 років, або з моменту реєстрації шлюбу, реєстрації як підприємця

2) з частковою дієздатністю; до 14 років

4) з обмеженою дієздатністю; обмежує суд. Причини: а) якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;б) якщо особа зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою

сім´ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище.

5) недієздатних осіб. передусім, пов´язане з її здоров´ям. При цьому закон (ст. 39 ЦКУ) враховує не всі хвороби, а лише ті, які не дають можливості громадянинові розуміти значення своїх дій або керувати ними. До таких захворювань закон відносить психічні хвороби, що призводять до стійкого психічного розладу. Внаслідок цих хвороб фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Особиа визн. Недієздатною за ріш. Суду

36. Об'єкти цівільних прав

Об'єктами цивільних прав є все те, із приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані цивільні права та цивільні обов'язки їх суб'єктів. Обєкти: 1) речі, у тому числі гроші та цінні папери; 2) інше майно, майнові права; 3) результати робіт; 4) послуги; 5) результати інтелектуальної, творчої діяльності; 6) інформація; 7) інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові блага.

37. Форми права власності

Пра́во вла́сності  – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.Форми:

власність народу У. - надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення);

колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, госп. товариства, об'єднання, спілки)

державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

38. Способи набуття права власності

 Первинні: виробництво речі (новостворене майно), переробка речі (специфікація), отримання плодів та доходів, знахідка, скарб. Похідні: набуття за правовими угодами, отримання у спадщину, перехід за набувальною давністю Особливості набуття права власності за окремими підставами такі:

особа я самочинно переробила річ — не є її власником, але якщо вартість нової перевищує стару, то власність переходить у корист. Того хто її переробив. Ягоди, риба, лік.рослини- власник, якщо не порушив закон. Загублена річ — після 6 місяців, якщо власник не заявить до міліції чи ін.органів про право власності і не буде вимагати повернення. Так само щодо рогатої худоби впродовж 6 місяців., інших тварин — 2 міс. Скарби — власник.  Проте, якщо це памятка історії і культури, то вона належить державі, отримує 20% від вартості.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно.

39. Підстави припинення права власності

 ст. 346 ЦК У: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Бувають:а)залежать від волі власника -  (продаж, дарування, обмін). б)не залежать від волі власника -(реквізиція, конфіскація, знищення)

40. Поняття і види цивільних договорів

Цивільний договір – угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Види:

Договір купівля-продаж

1. спрямований на передачу майна у власність;

2. оплатний  — при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну обумовлену в договорі;

3. двосторонній — зумовлений взаємне виникнення у кожної із сторін П і О.

4. реальний — коли передача товару продавцем є підставою для укладення договору купівлі— продажу;

5. консенсуальним — коли сторони досягли домовленості між собою стосовно істотних умов договору і продавець зобов'язується передати покупцеві товар. П і О у сторін виникають з моменту досягнення ними згоди щодо істотних умов договору;

6. сторонами - продавець і покупець;

7. мета  — перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві;

8. належить до традиційних договорів у цивільному праві;

9. змістом  є переміщення матеріальних благ у товарній формі;

Договір оренди:

Договір доручення

- Характерна наявність взаємної довіри сторі

- Предмет- можуть бути тільки юридичні дії повіреного — підписання документів, укладення угод тощо. Але, - виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо.

- Мета— здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.

- Сторони - є повірений і довіритель.

Договір дарування наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.

Договір дарування в цивільному праві угода сторін, за яким одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати іншій стороні (обдаровуваному) річ у власність або майнове право (вимога) до себе або до третьої особи або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою.  З допомогою договору дарування суб'єкти права опосередковує передачу майна (права, речі тощо). Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний.

Договір про надання послуг

1.Сторони -  замовник і виконавець

2.Предметом є надання послуг різного роду за завданням замовника

3Пслуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

4.Замовник зобов'язується оплатити послугу, що була надана, Може бути безоплатним

5. Строк - не визначений законом як істотна умова договору про надання послуг.

6.збитки- виконавець

41. Спадкування за законом

Спадкове право – це частина цивільного права, що являє собою сукупні норми, які встановлюють порядок переходу прав і обов'язків померлої особи за правом спадкування.

Існує п'ять черг спадкування за законом:

1 черга: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (Стаття 1261 Цивільного кодексу України)

2 черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька так і з боку матері (ст.1262 ЦК України)

3 черга: рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.1263 ЦК України)

4 черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше, як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст.1264 ЦК України)

5 черга: інші родичі до шостого ступеня спорідненості включно, утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (ст.1265 ЦК України)

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

42.Спадкування за заповітом

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту- заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі. З скл. у пис формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем; має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами. З може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фіз осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.  З може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. З не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.  Право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

43. Порядок та умови укладання шлюбу

Шлюб — це добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, який реєструється в державних органах реєстрації актів цивільного стану з метою створення сім'ї, виховання дітей, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

Умовами є вільна згода осіб, які укладають шлюб, та досягнення певного шлюбного віку. Вільна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки та чоловіка на реєстрацію шлюбу. за заявою особи, яка досягла 14 років- за ріш. Суду.

Не можуть брати шлюб: особи, які є родичами прямої лінії споріднення; рідні (повноріднірідні, неповнорідні) брат і сестра;  двоюрідні брат та сестра, тітка, дядько та племінник, племінниця; усиновлювач та усиновлена ним дитина (однак у разі скасування усиновлення цей шлюб може бути зареєстрований); між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між дітьми, які були усиновлені ним. Лише за рішенням суду може бути надане право на шлюб між вказаними особами.

Порядок укладання

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

2 Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

4. Заручини.5. Реєстрація шлюбу.

44. Вимоги до шлюбного договору та порядок його укладанн

 Шлюбний договір  - згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням.

Укл. у письмовій формі й нотаріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб’єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом.

Може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків подружжя та за бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Зміст шлюбного договору можуть також складати умови щодо права подружжя на утриманн. Сенс шлюбного договору полягає у встановленні правил, які відрізняються від тих, що визначені законом. Тому сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від тих умов, які передбачені законом,  Можуть сторони передбачити також конкретний порядок, розмір та строки надання утримання, визначити його натуральну або грошову форму тощо.

Суб’єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстрували шлюб (подружжя)

45. Особисті немайнові права і обов'язки подружжя

ст.49-56 СКУ

1) право на материнство та батьківство. Нездатність, небажання — причина розірвання шлюбу

2) право  на повагу до своєї індивідуальності. Звички, уподобання, але не шкідливі

3) право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;

4) право на зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;

5) право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. Проти диктатури

6) право дружини та чоловіка на особисту свободу: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин; вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

Подружжя зобов'язане:

1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;

3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-матері - умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і обов'язків.

46. Майнові права та обов'язки подружжя

Особистою приватною власністю дружини або чоловіка є: набуте кожним до шлюбу; подароване одному з них або успадковане за час шлюбу;  набуте одним з них за кошти, які належали йому особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди, які один з них одержав за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала одному з них, а також як відшкодування завданої моральної шкоди; плоди від плодової речі.

Об'єкти права спільної сумісної власності — це заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

- Майно, набуте подружжям за час шлюбу; Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат або затрат другого з подружжя,

мають рівні права

У разі поділу майна -1/2 частина майна. Суд — якщо один пошкодив речі чи приховав, аліменти.

Якщо гражд. Шлюб.

47. Визнання шлюбу недійсним органами РАЦС

1) укл. з ос, яка на час реєстрації шлюбу вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, - як той з подружжя, який не знав про перешкоди до укладання шлюбу, так і той з подружжя, з яким особа уклала шлюб раніше; прокурор;

2)укл. з ос, яка не досягла шлюбного віку (тобто немає дозволу суду на укладання шлюбу) - той з подружжя, який є неповнолітнім; його батьки, усиновителі; опікуни, піклувальники; органи опіки та піклування; прокурор;

3) укл. за відсутності добровільної згоди одного з подружжя (тобто з особою, яка в судовому порядку була визнана недієздатною; не розуміла значення своїх дій на момент реєстрації шлюбу; внаслідок обману, насильства, погроз) - той з подружжя, права якого порушені; прокурор;

4) якщо укладено шлюб без наміру створити сім'ю (тобто так званий фіктивний шлюб) - прокурор; той із подружжя, який не знав, що, укладаючи шлюб, інший з подружжя не мав наміру створити сім'ю, а також особи, права яких порушені;

5) якщо один із подружжя приховав тяжку хворобу, а також хворобу, небезпечну для іншого з подружжя чи для їхніх нащадків, - інший з подружжя.

48. Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду

До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:

а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24);

в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 );

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 );

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25);

д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26);

є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

49. Особисті немайнові права і обов'язки батьків щодо своїх дітей

1.МБ рівні П та О щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

3. Б мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

4. Б  залучати до виховання дитини інших осіб,

5. Батьки обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

6. Всі мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

7. Б мають п на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

8. Б мають п звертатися до суду, органів державної влади,  за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

9. Б мають п звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

10. Питання виховання дитини вирішується Б спільно.

11. Хто проживає окремо — участь у вихованні, хто разом — не перешкоджає спілк.

12. Б мають п укласти договір щодо П та О.

50. Підстави позбавлення батьківських прав

Судом:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

51. Поняття та структура трудових правовідносин

Трудові правовідносини — об'єкт трудового права — це юридична форма вираження суспільно-трудових відносин, які виникають на двосторонній основі між власником або уповноваженим ним органом і працівником.

Суб’єкти труд. правовідносин є працівник за умови наявності в нього трудової правосуб’єктності. Працівником може бути тільки фізична особа: гром. У, іноземний гр. +  підприємство, установа, організація; трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган;соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об’єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об’єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; органи місцевого самоврядування. громадянин чи особа без громадянства.

Об’єкт тільки ті блага чи послуги, що вироблені (надані) в процесі найманої, несамостійної, підлеглої праці, праці в колективі, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку.

Зміст сукупність трудових прав і обов’язків їх суб’єктів, які, як правило, відображені в його правовому статусі: право на працю; відпочинок; безпечні і здорові умови праці; винагороду за працю.

52. Поняття трудової правсуб'єктності

Трудова правосуб'єктність — це такий рівень розвитку розумових і фізичних здібностей суб'єкта, який за певних умов (досягнення певного віку, відповідність стану здоров'я виконуваній роботі, наявність вольового критерію) визначає його здатність до систематичної, врегульованої нормами права трудової діяльності. Отже, трудова правосуб'єктність є підставою використання суб'єктом його права на працю. Як уже зазначалось, реалізується це право шляхом укладення трудового договору.

Відповідно до законодавства України, трудова правосуб'єктність настає для громадян у загальному порядку з 16 років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматися особи, які досягли 15 років. Закон допускає з метою підготовки молоді до продуктивної праці приймати на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання роботи, яка не завдає шкоди їх здоров'ю, у вільний від навчання час після досягнення ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

53. Поняття та види трудових договорів

Трудовий договір -  це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Види: на невизначений термін, на певний термін, на час виконання певної роботи.

54. Сторони та зміст трудового договору

Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Зміст трудового договору становить сукупність умов, що визначають взаємні права і обов'язки працівника та роботодавця.

 Юридичне значення умов трудового договору полягає у тому, що:

а) вони с обов'язковими для працівника та роботодавця;

 б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі;

в) їх невиконання може спричинити негативні правові наслідки.

Необхідними є умови трудового договору про:

 а) місце роботи (робоче місце);

б) трудову функцію;

в) оплату праці;

 г) час початку дії трудового договору та його строк.

55. Підстави припинення трудового договору

1)угода сторiн;

2) закiнчення строку, крiм випадкiв, коли трудовi вiдносини фактично тривають i жодна з сторiн не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працiвника на вiйськову службу, направлення на альтернативну (невiйськову) службу;

4) розiрвання трудового договору з iнiцiативи працiвника (статтi 38, 39), з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу (статтi 40, 41) або на вимогу профспiлкового чи iншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працiвника, за його згодою, на iнше пiдприємство, в установу, органiзацiю або перехiд на виборну посаду;

6) вiдмова працiвника вiд переведення на роботу в iншу мiсцевiсть разом з пiдприємством, установою, органiзацiєю, а також вiдмова вiд продовження роботи у зв'язку iз змiною iстотних умов працi;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працiвника засуджено (крiм випадкiв звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням) до позбавлення волi або до iншого покарання, яке виключає можливiсть продовження даної роботи;

8) пiдстави, передбаченi контрактом. 

56. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника

Укл. на невизнач. термін, незалежно від займаної посади, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за 2 тижні. Не вказ. причину

Сезонні й тимчасові працівники у будь-який час, письмово попередивши про це власника за З дні.

З поважних причин власник має розірвати договір у термін, про який просить працівник: переїзд на нове місце проживання;  переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;  вступ до навчального закладу;  неможливість проживання у певній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом.

57.Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника обо уповноваженого ним органу

1) змін в організації виробництва, ліквідації,перепрофілювання підприємства,скорочення чисельності працівників;

2) невідповідності працівника займаній посаді  внасл. недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкод. прод. роботи;

3) систем. невик. Прац. без поважних причин обов'язків,

4) прогулу (в т.ч відсутності на роботі більше 3 год. Прот. Роб. дня) без пов. причин;

5) нез'яв. на роботу прот. 4 міс. Внасл. тимчасової непрацездатності, не врах. відпустки з вагітності й пологів,  крыт того, що встан. Законом.

6) поновлення на роботі прац., який раніше вик. цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані нарк. або токс. Сп'ян.;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання, встан. Судом.

9) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства,

10) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, втрата довіри.

11) вчин. Прац. аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.

58. Структура заробітньої плати.

1) Основна зар. плата- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов'язки). Встан. у виді:

а) тарифних ставокі відрядних розцінок

б) процентних чи комісійних нарахувань у залежності від обсягу доходів.

в) суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет і жур., радіо, телеб.

2) Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи і винахідливість, за особливі умови праці. Надбавки, премії за виробничі результати, , винагороди ( за вислугу років, стаж,  за роб. у вихідні і святкові дні, у понаднор., компенсац. За невик. Щорічну відпуст.

3) Інші заохоч. і компенс. виплати: винагороди за підс. роботи за рік, премії по спец. системах і положенням.

59.Робочий час та його види

Робочий час - це встанов. Закон. відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки. Види:

-нормальний р.ч (40 год. на тиж., встан. Закон.)

-скорочений р.ч встан. Для: 

1) прац. 16 -18 рок. – 36 год/тиж

2) 15-16 рок. (уч.14-15 рок, у період канікул) – 24 год\тиж;

3) учнів, протягом навч року — половина для такого віку.

4) на роботах із шкідливими умовами праці – не більше як 36 год\тиж.

- неповний р.ч  встан. не закон, а угодою між прац. і влас. або уповн. ним органом. Така угода може бути досягнута при прийнятті на роботу чи в процесі вик. Прац. трудових обов’язків можливе зменш. Робочого дня і роб. Тижня. для вагітної жінки, жінки, що має дитину до 14 років, дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім’ї. Оплата - пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Надурочні роботи заб.крім випадків: пров.робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; при проведенні громадсько-необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку;  при необхідності закінчити роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов не могла бути закінчена у нормальний робочий час тощо.

До над. Роб. забороняється зал.: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, мол. 18 рок.

60.Час відпочинку та його види

Час відпочинку - визначений законом або на його підставі час, упродовж якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і має право використовувати його на власний розсуд.

Законодавством встановлено такі види часу відпочинку:

-перерви впродовж робочого дня (зміни);

-щоденний відпочинок (між змінна перерва);

-вихідні дні (щотижневий відпочинок);

 -святкові та неробочі дні;

 -щорічні відпустки.

61. Види відпусток

Відпу́стка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

1) щорічні відпустки 24 дні: основна; додаткова за роботу із шкідливими та важкими умовами праці ; додаткова за особливий характер праці; інші додаткові, перед. закон;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

-для підготовки та участі в змагання;

4) соціальні відпустки: у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 Закону); для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років; у зв'язку з усиновленням дитини; дод. Відп. Прац., які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток працівника не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

62.Структура адміністративно-правових відносин

Суб'єкти: державні органи та їх структурні підрозділи; підприємства, установи, організації; громадські (недержавні) об'єднання; службовці державних органів та організацій, громадських об'єднань; представники громадських формувань, наділені адміністративними правами й обов'язками;

Об'єктом є вольове поводження людини, його діяння.

Зміст має дві сторони: матеріальну (поводження суб'єктів) і юридичну(суб'єктивні юридичні права і обов'язки).

63.Поняття і принципи державної служби

Державна служба  в  Україні  - це професійна діяльність осіб, які займають  посади  в  державних  органах  та  їх  апараті  щодо практичного  виконання  завдань  і  функцій  держави  та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи:  служіння народу України;  демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості;  пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності,  ініціативності,   чесності, відданості справі; персональної відповідальності    за    виконання    службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних  інтересів  органів  місцевого  і регіонального самоврядування.

64.Ознаки адміністративного проступку

Адміністративний проступок - суспільно шкідлива, протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, власність, громадський порядок і безпеку,  і за яку законом передбачено адмін. Відп. Ознаки:

1) суспільно шкідлива (прогул) або суспільно небезпечна (зазіхання на життя людини) поведінка. Суспільна шкідливість (вина) і суспільна небезпека (злочин) — об'єктивна основна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної.

2)протиправність - суперечить нормам права, здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків;

3) винне діяння — дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, наносить своєю дією  збитки сусп і держ, містить доведену вину

4) караність - погроза застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях.

65.Види адміністративних проступків

Адміністративний проступок — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адмін. Відп. Види:  в галузі охорони праці і здоров'я населення; ті що посягають на власність;  в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури; в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;  у сільському господарстві; порушення ветеринарно-санітарних правил;  на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;  в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

 в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;  в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації; ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; ті, що посягають на встановлений порядок управління.

66. Поняття та ознаки адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку. Ознаки:  1) має зовнішній характер;  2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

67.Поняття та ознаки злочину

Злочин - передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.Ознаки: 1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;  2) це діяння суспільно небезпечне - воно спричиняє шкоду чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством; 3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством - порушення особою конкретної кримінально-правової норми;  4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності;  5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, строк або розмір покарання.

68. Склад злочину

Склад зло́чину — сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

1) Суб'єкт  –  фізична осудна особа, її вік, а в деяких випадках ще й спеціальні ознаки суб'єкта, які можуть стосуватися різних властивостей особи (громадянство, посадове становище).

2) Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. , ознаки суб'єктивної сторони недоступні для безпосереднього спостереження і встановлюються на підставі показань, даних особою.

3) Об'єкт — це суспільні відносини, які охороняються законом і на які посягнув правоп. Те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.

4) Об'єкти́вна сторона́  — це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причиновий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

69. Види злочинів

1) злочини невеликої тяжкості,- до 2 років; (погроза вбивством, незаконне розголошення лікарської таємниці)

2) злочини середньої тяжкості, - до 5 років;(експлуатація дітей,  шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку , обман покупців і замовників, шахрайство з фінансовими ресурсами, незаконне заволодіння транспортним засобом)

3) тяжкі злочини  - до 10 років; (створення злочинної організації, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей, організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд)

4) особливо тяжкі злочини. -  понад 10 років або довічного позбавлення волі; ( контрабанда наркотичних засобів , посягання на представника іноземної держави, легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, умисне знищення або пошкодження майна).

70.Стадії вчинення злочину

Стадії вчинення злочину - певні етапи готування і здійснення навмисного злочину, що різняться характером дій на кожному етапі.

1) готування до злочину - це пошук, пристосування засобів, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину;

2) замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця (наприклад, вибухівка заготовлена, а особа проїхала іншою вулицею);

3) закінчений злочин - це діяння, яке містить усі ознаки складу злочину.

71.Поняття та ознаки кримінальної відподальності

 Криміна́льна відповіда́льність — різновид юр. відпов, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати держ. осуду в формі крим. покарання . Передбачені КК обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади

З 16 років.Ознаки:

1) Становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину,

2)вид державного примусу, осуд злочинця і його діяння вироком суду, покладення на винного додаткових позбавлень і обмежень.

3) вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі), майнового (штраф) або іншого характеру визначені тільки у КЗ , перш за все у санкції статті КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин;

4) зазнаванняобмежень носить вимушений, а не добровільний характер.

5) можлива лише за вчинення злочину.

72. Види кримінальних покарань

Кримінальне покарання - засіб державного .примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Це покарання застосовується лише за вироком суду.

Основні: позбавлення волі; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності; штраф; громадська догана. До військовослужбовців строкової служби може застосовуватись покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон.

Додаткові: конфіскація майна; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; позбавлення батьківських прав згідно з чинним законодавством.

Позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності та штраф можуть застосовуватися не тільки як основні, а й як додаткові покарання.

73. Обставини, які пом'якшують покарання за вчинення злочину:

-з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину

-добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди

-надання медичної чи іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину

-вчин. зл.  Неповнолітнім, жінкою у стані вагітності

-вчин. внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин

-вчин.  під впливом примусу, погрози або через матеріальну, службову чи іншу залежність

- під впливом сильного душевного хвилювання, через  неправомірними або аморальними діями з боку потерпілого

-вчин. з перевищенням меж крайньої необхідності

-виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації,

74. Обставинами, які обтяжують покарання

-вчинення злочину повторно та рецидив злочинів

- групою осіб за попередньою змовою

- на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату

- у зв'язку з виконанням потерпілим службового чи громадського обов'язку

-тяжкі наслідки, завдані злочином

- щодо малолітнього, особи похилого віку чи особи, що перебуває в безпорадному стані, вагітної жінки, особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного

-з вик. малолітнього або особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством

- з особливою жорстокістю

- з вик. умов воєнного, надзвичайного стану або інших надзвичайних подій

-загальнонебезпечним способом

-особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

75.  Примусові заходи виховного характеру

Примусові заходи виховного характеру - певні заходи, які суд застосовує до неповнолітнього в разі звільнення від кримінальної відповідальності, а також у разі застосування відповідного заходу адміністративного впливу.

-застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків, осіб, які їх заміняють, педагогічного чи трудового колективу, окремих громадян на їх прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти чи заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи

76. Злочини проти особи

 Злочини проти життя:

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, карається позбавленням волі на строк 7-15 років.

2. Умисне вбивство: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6) з корисливих мотивів; 7) з хуліганських мотивів; 8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 10) поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;11) вчинене на замовлення; 12) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, -  позбавленням волі на строк 10-15 років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна .

Злочини проти здоров'я:

 різні види тілесних ушкоджень, побої і мордування, катування , спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження  ВІЛ чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, зараження венеричною хворобою.

Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я: незаконне проведення аборту, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей

78. Об'єкти державної охорони навколишнього прироного середовища

Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища — складові елементи єдиної екологічної системи, нерозривно пов'язані між собою і взяті під охорону законодавством.

 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»,  «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», Положення про Червону книгу України.

Об´єктами охорони навколишнього природного середовища є:  природні ресурси (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс, тваринний світ тощо);  ландшафти та інші природні комплекси;  території та об´єкти природно-заповідного фонду;  здоров´я і життя людей;  природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів.

79. Екологічні права та обов'язки громадян України

Екологічні права та обов'язки громадян України — система юридично закріплених за громадянами повноважень та зобов'язань в екологічній сфері.

 Кожний громадянин має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань;

в) участь у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

ґ) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

є) отримання екологічної освіти;

ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Обов'язки громадян у галузі екології

- Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

- Здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання;

- Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

- Вносити плату за спеціальне природовикористання;

- Сплачувати штрафи за екологічні правопорушення;

- Ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення;

80.Загальне і спеціальне використання природних ресурсів

Право загального природокористування гарантується всім громадянам для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами, надання відповідних дозволів, зa винятком обмежень, передбачених законодавством У.

а)любительське та спортивне рибальство у водних об'єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову;

б)вик корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин;

в)вик об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, не заборонених законом.

Право спеціального використання природних ресурсів надається законодавством громадянам, підприємствам,  надання у володіння, користування або оренду природних ресурсів на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України,  така діяльність розрахована на комерціалізацію її результатів й отримання від неї прибутку.

81.Види природних територій і об'єктів

Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодерж. Знач., що ств. з метою збереж. в прир. стані типових або унікальних для даної ландшафзони прир. комплексів з усією сукуп. їх компонентів, вив. Прир. процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навк. Прир. середовища, ефективного вик. природних ресурсів та екологічної безпеки.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнар. знач, що ств. з метою збереж в прир стані найтиповіших прир комплексів біосфери, здійснення фонового екол моніторингу, вив навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Національні природні парки, що є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодер. знач, що ств з метою збереж, відтворення і ефективного вик прир комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки, котрі є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що ств з метою збереж в прир стані типових або унікальних пр комплексів та об'єктів, забезпеч умов для організованого відпочинку населення.

Заказники - природні території (акваторії) з метою збереж і відтвор прир комплексів чи їх окремих компонентів.

Пам'ятки природи - окремі унікальні прир утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереж їх у природному стані.

Заповідні урочища - лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

82. Види штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду

Ботанічні сади - об‘єкти, що ств.метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Дендрологічні парки — ств. з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найефективнішого наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки — ств. з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва - найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.